Я виходжу заміж. Я люблю цю людину. Люблю і буду… Я збираюся обвінчатися і народити дитину, а може дві. Головне видалитися з вк. Як заставити видалитися з вк, як заставити себе видалити все те, що пече… Не так давно обірвалися на ноті непорозуміння і брехні мої стосунки з людиною. Заміна прийшла швидко, допомогла одужати, забинтувала рани… Але тільки стало холодніше як пов’язка знялася, рана кровоточить самотніми вечорами і не дає про себе забути… І люди не дають про нього забути… Нагадують, говорять, а я сміюся і всім розказую, який він був поганий… капризний… вредний 🙂 для парадоксальності – він заміняв мені весь світ…

А тут… тут хочеться щоб світу було більше… Щоб був усюди світ… Не обов’язково з ним… Чи обов’язково… Не розібралася поки… Часу буде все життя…

От з чим я розібралася, це те, що такий дикий сум мене розриває за минулим… дикий-дикий сум.. Не те, щоб  я хотіла його повернути… Просто сум за тим всім… І життя в місті тому ж, ходіння тими ж вуличками… Сидіння на тих же місцях… Господи, я пам’ятаю його запах просто коли дивлюся на його фото, я пам’ятаю його голос з тих моментів… Я пам’ятаю його тепло, його руки, його слова… А я йому не приносила морального комфорту… Такоє… Я жалію про це. Зараз жалію. Через місяць може не буду. А сьогодні дуже навіть. В цей вечір, коли я навіть не знаю… де є людина, яка хоче прожити зі мною життя… Він не вважає за потрібне мені то розказувати… Нехай) То не є життєво необхідним. Навчиться.

І до чого я це все вела… Твоя людинка – це все. Світ на ній повинен зійтися. Проте, не завжди та людина з якою морально комфортно – твоя людина… Твоя людина може бути важкою на підйом чи дуже капризною… Може не з першого разу виконувати забаганку чи бігти на зустріч при кожній вільній хвилинці… Але вона буде твоєю. Навіть якщо морально важко. Зрештою, коли все просто – все дуже скучно. І ми втратимо весь інтерес. Така ми натура.