Світ дитячих мрій зник за горизонтом. Просто собі взяв і дременув від мене. А знаєте чому? Одного разу я прокинулася з чоловіком і зрозуміла, що я зобов’язана вставати і готувати йому їсти. Не просто собі маю прокинутися, повалятися, а потім удвох встати і готувати їсточки і дивитися цілий день мультики-серіали, гуляти цілі вихідні.
І це було крахом мого безтурботного життя. Десь саме тут, за місяць до весілля, я зрозуміла, куди потрапила. Вислів “От і казочці кінець” у всіх дитячих оповіданнях після весілля набрав дуже реалістичного забарвлення. Казка то кінчилася…
Тому я встала і швидко пішла готувати сніданок. Бо ж і самій потрібно було встигнути на роботу. “Дякую” мені тепер не сказали. Як і не сказали яка та їжа. Сприйняв як даність. Адже, це робота жінки… яка ніколи не помічається… Сумно, но факт…